Психолог рекомендує

Дорогами батьківства

До психологів дуже часто звертаються за допомогою батьки дітей раннього та молодшого дошкільного віку, занепокоєні негативною поведінкою своїх дітей. Наприклад, дитина може демонстративно кинути на підлогу якусь іграшку (машинку, мотрійку, пірамідку тощо), спостерігаючи, як розлітаються кільця пірамідки, чи половинки мотрійок, колеса чи інші деталі від машин, а потім чекає, а що скажуть батьки? Звичайно, відреагувати потрібно обов’язково. Але як?

Деякі батьки, маючи саме на той час роздратованість, бо щось, наприклад, не склалося належним чином на роботі, можуть нагримати на дитину, а іншого разу, коли дитина знову таке вчинить, проігнорують її поведінку, бо матимуть добрий настрій.

Що робити дитині? Як їй визначитися, це добре вона чинить, чи погано? Щоб це зрозуміти, вона буде тестувати дорослих, а отже виявляти подібну поведінку, поки не досягне бажаного результату.

Тож, потрібна дисципліна, а не фізичні покарання, емоційні зриви чи ігнорування. Уявімо собі ще таке: мама не дозволяє з відомих причин, наприклад, з’їсти ще одну шоколадну цукерку, але це може дозволити тато, або бабуся. І як тоді дитині втриматися від істерик?

Інколи, під час консультацій, з’ясовуємо, що дорослі ще не навчилися бути активними слухачами. Для дитини важливо, щоб її почули, навіть тоді, коли вона ще не може висловити свої думки, коли спілкується переважно невербально. Важливо дорослому встановити один рівень спілкування з дитиною (наприклад, сидячи на килимку, на дивані, чи взяти дитину на руки), і дивитися дитині в очі. Добре, коли у батьків буде приємний вираз обличчя і тон голосу, відкрита поза тіла.

Дитина потребує безумовної любові, прагне підтримки дитячої ініціативи, оцінки своїх дій. Якщо дитина проявила фантазію, самостійно щось намалювала, чи виліпила, наприклад квіточку, вона зазвичай чекатиме від дорослого схвалення. І, це має бути не просто сухе: «Добре, я бачу». Мама чи батько, мають сказати, щось на кшталт: «Яка гарна квіточка!», «А де ти бачила таку квіточку?», «Так, вона дуже схожа на ту, яка росте в квітнику під будинком, чи у бабусі!». Дитина чекає діалогу, а це в свою чергу сприяє її мовленнєвому розвитку.

Також дитина швидко звикає до тих дій, які вона робить постійно і регулярно. Наприклад, коли здійснює поїздку з мамою у громадському транспорті, звикає що сідає на місце біля віконечка. Але одного разу, у тролейбусі не знайшлося вільного місця біля вікна, і довелося присісти біля котрогось із пасажирів. Дитина може розхвилюватися, казати, що чого там дядя чи тьотя сидить, я хочу там сидіти, але варто пояснити, що наступного разу обов’язково дочекаємось тролейбуса, де буде місце біля вікна, а зараз чекати не можемо, бо поспішаємо до бабусі.

Дитина не завжди може зрозуміти свої емоції, тому дорослим треба бути дуже уважними до змін у її настрої, запитувати, що сталося, чому засмучена? І, якщо дитина говорить, що її образили сестра чи брат, обов’язково треба повторити, проговорити цю її фразу: «Тебе образила сестра», щоб дитина впевнилася у тому, що ми її зрозуміли, а далі продовжувати працювати над ситуацією.

Коли спілкуємось з батьками, обов’язково запитуємо, як вони бавляться зі своїми дітьми. Адже часто прояви негативної поведінки у дитини свідчать про те, що батьки приділяють обмаль часу саме ігровій діяльності з дитиною. А це важливий аспект у її повноцінному розвитку.

Отож, ігрова діяльність орієнтована на розвиток:

- вміння будувати партнерські стосунки;

- емпатії, чесності;

- вміння бути у майбутньому добрими батьками вже для своїх дітей;

- добрих моральних цінностей, дисципліни, яка буде діяти навіть у підлітковому віці;

- саморегуляції, контролю своїх емоцій;

- розуміння себе, своїх талантів, і прийняття себе та інших.

Добре, коли у такій діяльності бере участь батько та інші діти, які є у сім’ї. Гра з батьком впливає на когнітивний та соціальний розвиток дитини, викликає у неї почуття доброти, впевненості у собі, впливає на те, як у подальшому вона будуватиме стосунки з людьми та як ставитиметься до них по мірі зростання. Мама має хвалити тата, що він залучає дітей до гри, говорити дітям про те, що як всім добре, що з ними грається тато.
Дорослі мають називати дії, які виконують з дитиною, емоції, приєднуватися до сильних емоцій дитини. Тут має місце і емоційна похвала, підтакування, підтримка. Маємо вербально і невербально сіяти добрі послання: «З тобою так весело», «Ти для мене цінний», «Ти добрий», « Я тебе люблю, таким, як ти є», « Я бачу який ти щасливий».
Інтернет-ресурси надають можливість вибрати безліч рухливих ігор для дітей, їх можна придумати і самим. Головне – мати бажання. Звичайно, є такі ситуації, що батьки не хочуть бавитися зі своїми дітьми, і пояснити не можуть, чому. Можливо це криється у тому, що у своєму дитинстві вони пережили чимало образ, непорозуміння зі своїми батьками. Тому, щоб краще зрозуміти свою дитину, деяким батькам варто зрозуміти себе, попрацювати над собою. Вихід завжди є.

Бажаємо успіхів!

Підготувала Інна Мельник

Використані джерела: книга Деніела Сігела і Тіни Брайсон «Досить істерик!» та матеріали вебінару (24.04.2020) «Чому важливо бавитися з дітьми», спікер Христина Гладюк, психолог, психотерапевт, танцювально-руховий терапевт центру здоров’я і розвитку дитини «Коло сімї» (м. Львів).

Шановні друзі!

Сьогодні я брала участь у вебінарі для батьків «Формула психологічної стійкості: версія для дорослих і як передати її нашим дітям?». Саме тому, хочу спрямувати вашу увагу на цікаву інформацію, яка є особливо актуальною у час життєвого випробування. Адже, стикаючись з викликом пандемії, нам необхідно мати таку якість, яка допоможе нам витримати стрес, жити з невідомістю, долати різного роду життєві перешкоди, зберігаючи при цьому психічне здоров’я. Мова йде про психологічну стійкість (резилієнтність).
Про питання, які пов’язані з психологічною стійкістю та даними наукових досліджень про її компоненти впродовж вебінару ділився Олег Романчук, дитячий психіатр і психотерапевт центру «Коло сім'ї», директор Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського Інституту когнітивно-поведінкової терапії.
Автор спонукає до роздумів щодо того, як передати нашим дітям фактор психологічної стійкості. Але для початку він радить уявити гарні картинки з образами дітей, фото, коли вони народилися, як вони крок за кроком зростали, інші приємні моменти. І говорить про те, що нашим дітям потрібно дати щось дуже важливе, - силу духу, щоби вони ніколи не потопали у відчаї, були сильними, мужніми, залишалися вірними своїм цінностям. Навіть у той час, коли ми всі опинилися у колективному випробуванні, ми хочемо щоб нашим дітям було завжди добре, незважаючи на вітри, на перешкоди.
О. Романчук переконаний, що нам важливо надати дітям можливість зіткнутися з тими труднощами, але не у великому дозуванні, а у мінімальному. Тобто не захистити від зіткнення, а дозволити бачити ту реальність, яка є. А як саме дозувати? Автор радить читати дітям не тільки добрі казки та історії, а і такі, у яких є сумні сюжети, коли люди долають певні труднощі, чи пригадувати моменти зі свого життя чи інших людей, коли було складно. І це, з часом зробить наших дітей сильнішими, витривалішими, адже саме ми маємо ознайомити своїх дітей зі способами боротися зі страхами, труднощами. Досвід дитини у дорослому житті стає їй підказкою. Але важливо і нам, дорослим давати собі раду, щоб навчити цьому дітей.
За О. Романчуком, психологічна стійкість (резилієнтність) має V складових:
- вміння змінити спосіб сприйняття;
- вміння гнучко адаптувати свою поведінку;
- вміння берегти цінності;
- вміння турбуватися про себе;
- вміння берегти стосунки.
Автор спонукає до роздумів. Ось наразі карантин. Якщо думати про це негативно, то це нас робить вразливими, так само, якщо мислити, що те, що відбувається – дурниці, то це теж не реалістично. Але нам треба побороти пандемію. І, якщо ми цього року не поїдемо на відпочинок, то це не означає, що ми не можемо просто любити один одного і бути щасливими. Варто свої дні наповнювати сенсом, виробити мудру філософію свого життя.
О.Романчук порівнює наше життя з лісом, де на узліссі є смітник, але якщо йти далі, глибше, то можна зрозуміти, що це той самий ліс, але саме там, в його глибині панує незвичайна краса.
Наш мозок потерпає від некоректних думок, тому його треба наповнювати іншими – ясними. І наші думки можуть давати тепле, тихе світло, щоб ми перестали ходити лабіринтами, і не зводили в житті все нанівець.
Автор радить вбирати ті слова, які мають енергію, і ці слова треба берегти, записувати, повертатися до них знову і знову, медитувати над ними. Наприклад – поезія Ліни Костенко… Хай діти пишуть ці гарні слова.
Щодо зміни поведінки, то варто планувати, як робити все з любов’ю, наповнювати своє життя активностями, діяти мудро.
Цінності – це наш навігатор, це те, що ми не можемо втратити, те що має сенс у нашому житті. Адже, іноді ми живемо без компаса, абияк, коли нами керують не цінності. Саме цінності дають нам силу йти далі.
О. Романчук спонукає нас до того, що ми маємо дбати про сій психологічний і фізичний стан, вміти мудро турбуватися про себе. Коли ми вміємо бути вдячними, ми передаємо це нашим дітям.
Коли ми підтримуємо наші стосунки – ми підтримуємо один одного, даємо силу, розділяємо біль, і він стає меншим. В стосунках є почуття колективної сили. Їх будувати не просто. Але маємо зростати в стосунковій мудрості, пробачати, відновлювати, будувати міцні стосунки.
І наостанок, хочу майже дослівно передати чудові слова автора: «Могутнє дерево не ламається, хоч і гнеться від вітру, тому що сила дерев у глибині їх коренів. Чим більше вони вкорінені, тим вони сильніші. Так і діти. Вони вкорінюються у наші корені. А нам теж потрібно вміти вкорінюватися, пустити свої корені глибше, бо нам треба сили, треба пити з глибоких джерел. Бо коли людина в депресії, ми можемо думати, що вона зламалася, але ми ламаємось, і зводимось». Тут автор вказує на слова Ернеста Хемінгуея (Гемінгвея): «Світ ламає всіх, але багато хто є сильним у місці зламу».

Підготувала психолог ДНЗ Інна Мельник

Кiлькiсть переглядiв: 73

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.