/Files/images/dlya_sayta/648782570.gif

ДОРОСЛИМ БАТЬКАМ ПРО СВОЇХ МАЛЕНЬКИХ ДІТЕЙ

/Files/images/dlya_sayta/666.gif

Ранній вік — особливий період у житті дитини. У цей час відбувається стрім­кий психічний і фізичний розвиток, формуються важливі складові особистості. Завдання дорос­лих — і батьків, і педагогів — забезпечити комфортні умови для повноцінного розвитку малюка, сприяти налагодженню його взаємин зі світом та відкриттю внутрішнього "Я".

СУЧАСНИЙ МАЛЮК - ЯКИЙ ВІН?

Сучасний малюк відрізняється від свого однолітка минулих десятиліть. Це "нова" дитина зі своїми особ­ливостями, які важливо враховувати дорослим. Вона живе у світі, що швидко змінюється. Раніше маленька дитина розвивалася переважно в умовах малого соціуму з чіткою прив'язкою до конкретного дорослого. Сьогодні вона перебуває у ситуації хаотичного потоку інформації, плинних умов життя, до яких нелегко пристосуватися. Малюк мало не від народження стикається із сучасними високими технологіями. Вони входять у його життя за­вдяки комп'ютеру, планшету, мобільному телефону, кухонному приладдю, інтерактивним іграшкам, рекламним роликам, персонажам мультиків тощо. Ігнорувати це в жодному разі не можна.

Спробуємо намалювати схематичний портрет сучасної дитини на межі раннього й дошкільного віку, відзначивши і позитивні, й негативні характе­ристики.

Позитивні риси: допитливість, поінформованість, розкутість, схильність до свободи та незалежності, вимогливість, комунікабельність.

Негативні риси: імпульсивність, гіперактивність, тривожність, вередливість, плаксивість, дратівли­вість, агресивність, прагматичність.

Сучасні діти, вважають фахівці, за розвитком мислення, розумовими здібностями не випере­джають свій вік. Разом з тим простежується тен­денція до зниження довільної уваги: нездатність малюків сконцентруватися на якомусь занятті впродовж певного часу, різкі переходи від однієї справи до іншої, часті відволікання. У багатьох дітей немає бажання зайняти себе чимось, вони швидко втрачають інтерес, починають нудьгувати.

Сюжетно-рольову гру поступово замінюють заняття зі смартфонами, планшетами, електронними іграшками.

Почастішали випадки затримки мовленнєвого роз­витку, дедалі більше малюків потребують допомоги логопеда. Діти говорять багато, проте погано, нечітко вимовляючи слова. Поінформованість не сприяє іс­тотному розширенню словника малюка. Здавалося б, він розмірковує, як дорослий, та водночас йому буває складно виконати елементарну мовленнєву інструкцію. Він — представник першого покоління "екранних ді­тей". Почуте з екрана мовлення залишається для нього мало осмисленим набором чужих звуків. У поєднанні з браком емоційно-особистісного та емоційно-ділового спілкування з батьками це призводить до того, що дитина опиняється у своє­рідній "зоні відчуження".

/Files/images/dlya_sayta/08 (1).jpg

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ І БАТЬКАМ

Головне у спілкуванні з дитиною раннього віку — при­ймати її як особистість, індивідуальність. Усвідомивши це, дорослі легко зможуть знайти "ключик" до малюка, адекватно реагувати на різні прояви його поведінки, так, аби кожна життєва ситуація була для нього розвивальною.

Пропонуємо кілька корисних порад для випадків, коли малюк проявляє непослух, небажання йти на контакт, відмовляється від спілкування, порушує встановлені правила.

Якщо дитина відмовляється від спілкування

• Не гнівайтеся на малюка! Краще "відпустіть ситу­ацію", надайте йому можливість побути на самоті, заспокоїтися.

• Поміркуйте, чому дитина відмовляється від спілкування (образилася, хоче привернути увагу, втомилася, погано почувається), поговоріть з нею про це згодом (коли "відійде").

• Не приховуйте свого подиву, м'яко поясніть, що вам прикро й сумно від її вчинку.

• Не тисніть на малюка, не залякуйте, не демонструй­те свого невдоволення.

• Прийміть дитину такою, якою вона є; не домагайте­ся, щоб вона відмовилася від свого рішення.

• Апелюйте до сильних, а не до слабких сторін маля­ти ("Я знаю, що ти добра, чемна дівчинка. Ти нікого не хотіла образити, правда?").

• Покажіть, що розумієте її поведінку і готові зачека­ти, коли вона захоче її обговорити.

Дитина має знати, що вона дорога вам, важлива, необхідна. Скажіть їй, чим саме вона особлива, назвіть її позитивні риси.

Підкріпіть приємні слова ("Як добре, що ти є!", "Мені так добре з тобою!", "Я так хочу з тобою спілкуватися!" тощо) лагідним торканням, погладжуванням. Привітно подивіться дитині у вічі, усміхніться їй. Упевнившись, що малюк здоровий і просто вере­дує, спокійно займіться своїми справами.

Якщо малюк порушує встановлені правила

Повторіть вимогу кілька разів. Якщо дитина не відреагувала на неї, це означає, що самих слів замало! Потрібні певні дії, щоб допомогти малюку відмовитися від небажаної поведінки. Так, займіть­ся, наприклад, своїми справами, не звертаючи уваги на вередування. Або через якийсь час про­ігноруйте звернення з проханнями до вас. Слова разом з показовими діями стануть для дитини орієнтиром.

Показуйте малюкові, що ви розумієте, чого саме він хоче. Наприклад, можна спокійно сказати: "Ти хочеш погойдатися? Для цього доведеться до­чекатися своєї черги. Бачиш, так роблять усі діти". Говоріть і показуйте дитині, які що робити. Пропо­нуйте їй зрозумілі й доцільні способи спрямування своєї енергії. Якщо ви примусили малюка припи­нити якісь його дії, не запропонувавши відповідної альтернативи, негативна поведінка повторювати­меться. Наприклад, якщо черга гойдатися ще не підійшла, а дитина не хоче чекати, запропонуйте їй замість цього покататися на каруселі або вело­сипеді.

Коли малюк погано поводиться, скажіть, що розу­мієте його почуття, але при цьому вважаєте таку поведінку неприйнятною: "Я знаю, що ти сердиш­ся. Але залишати іграшки розкиданими не можна. Треба за собою прибрати. Кожен з нас так робить. Інакше буде безлад".

ПЕДАГОГІЧНА РЕФЛЕКСІЯ

У непростих ситуаціях стане в пригоді педа­гогічна рефлексія — ваша здатність подивитися на себе ніби збоку, об'єктивно, самокритично. Пропонуємо скористатися своєрідним тестом, суть якого полягає у виборі з кількох альтернатив однієї, оптимальної. Спробуйте об'єктивно оцінити характерну для вас поведінку в буденній життєвій ситуації, наприклад, у подібній до описаної нижче.

Тестове завдання.Дворічний малюк хоче пити, тягнеться до чашки, намагається налити в неї компот з глечика, що стоїть на столі.

Ви:

• не дозволяєте дитині це зробити, прибираєте глечик і чашку подалі з очей;

• самі подаєте малюкові чашку, наливаєте в неї з глечика компот, підтримуєте чашку, поки він з неї п'є;

• переливаєте компот у посудину, що не б'ється, дозволяєте малюкові виконати бажане самостійно, показуєте доцільні дії;

• не звертаєте на малюка уваги.

Коментар до тесту. Автономія передбачає, що дорослий допомагає маленькій дитині визначати межі її свободи, уточнює, нагадує, пропонує при­гадати схожі ситуації, висловлює довіру, спонукає до свідомого прийняття рішення. У контексті ска­заного лише третя з чотирьох альтернатив справді розвивальна.

Налагоджуючи взаємодію з дитиною раннього віку, варто пам'ятати, які дії дорослого не спри­яють розвитку її особистості:

• втручання у її діяльність, коли вона не потребує допомоги;

• висловлювання недовіри до її можливостей;

• карання за прояви активності в різних фор­мах;

• кепкування з невдалих самостійних спроб;

• прояви нетерпіння, штучне пришвидшення дій малюка;

• намагання все робити за дитину ("Я зроблю це краще за тебе!").

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ З БАТЬКАМИ

Професійна діяльність педагога передбачає і роботу з батьками, зокрема просвітницьку. Пропонуємо кілька проблемних питань, які варто обговорити підчас батьків­ських зборів, групових або індивідуальних консультацій.

Чи варто пришвидшувати розвиток дитини?

Сьогодні є дуже популярною ідея інтенсивного раннього розвитку, іноді дорослі так захоплюються нею, що перевантажують малюка різними розвивальними занят­тями. Хочеться запитати прибічників цієї ідеї: чому досі ніхто не робить спроб пришвидшити процес перебігу вагітності? Може, тому, що плід має дозріти? Йдеться про зрілість (у вікових межах) усіх органів та систем організму і психіки!

Пришвидшувати розвиток, інтенсифікувати його вельми небезпечно. Дорослі примушують організм та свідомість малюка працювати на максимумі. Але ніхто і ніщо не витримує перевантаження! Чому ж дитина, ця тендітна істота, має бути винятком? Пам'ятаймо про ризики — проблеми зі станом здоров'я, нервовою сис­темою, спілкуванням, бажанням пізнавати та вчитися. На нашу думку, більш природним і гуманним щодо дитини підходом є заміна ідеї інтенсифікації ідеєю оптимізації.

Чи варто "виводити маля у світ"?

Сучасні батьки, які живуть динамічним життям, поспі­шають досить рано "вивести малюка у світ", розширити коло його спілкування. З одного боку, за такого підходу дитина справді здебільшого зростає комунікабельною, відкритою, допитливою. З іншого, є небезпека ви­никнення проблем з нервовою системою — емоційної нестабільності, імпульсивності, дратівливості, неконтрольованості поведінки. Це пояснюється високою по­требою маленької дитини в перебуванні з мамою і татом без сторонніх, у тиші й спокої, в близькому контакті. До того ж, "у широкому колі" малюк живе переважно за програмою дорослих, що обмежує його можливості: обрати заняття за власним бажанням, побути певний час на самоті тощо.

На думку фахівців, дитині до двох-трьох років краще зростати у вузькому колі рідних та близьких. Це сприяє формуванню базового відчуття захищеності, комфорту, стабільності, а отже, й природному розвитку малюка.

/Files/images/dlya_sayta/i (6).jpg

ВИХОВАНА ДИТИНА. ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ?

Відповідь на це запитання і досвідчених, і молодих батьків здебільшого буде однозначною. Це добра, чесна, працьовита, скромна, дисциплінована, життєрадісна, тактовна і доброзичлива дитина. Перелік позитивних якостей можна було б і продовжити.

Та чи може дошкільник мати набір усіх цих чудових рис, адже він ще малий?

Дошкільники надзвичайно чутливі. Все, що вони сприймають, стає предметом їх пильної уваги, та основою для наслідування. При цьому дитині важливо розібратися самій, що варто наслідувати, а що ні. А ми повинні їй у цьому допомогти, тобто передати привабливість людини, яка поводиться відповідно до загальноприйнятих норм моралі. З чого ж починати? Насамперед з виховання культури поведінки, зовніш­нього вигляду, мови, ставлення до речей, спілкування з дорослими і ровесниками.

Увага і тактовність батьків дають синові чи донь­ці упевненість, що вони діють правильно. Не бійтеся показати, що ви розгнівані, якщо дитина повелася по­гано. Але постарайтеся, щоб у вашій поведінці не бу­ло й грубості. Навіщо кричати, шарпати, навіть шльо­пати малого за будь-яку провину? Досить спокійного зауваження. Але з обов'язковим поясненням, як же все-таки треба було повестися.

І все-таки, з чого починати виховання в дітей гар­них манер? Насамперед слід, навчити їх виконувати вимоги режиму і прищепити навички самообслуговування і гігієни (самостійно і акуратно їсти, мити руки перед їдою, самому знімати одяг перед сном і акурат­но вішати його на стілець біля ліжка тощо).

Важливо, щоб дитина розуміла правила, які регу­люють її поведінку. Чим вона менша, тим більше по­требує допомоги дорослого, який учить її всього: коли й як зробити те чи інше, чим займатися, як спілкуватися з дорослими та однолітками. Результат такого навчання багато в чому залежить від того, як сама ди­тина ставиться до цього, чи сприймає вона науку до­рослого.

Батьки інколи скаржаться на неслухняність малю­ків, які раптом починають чинити опір їхній волі, будь-що стараються довести своє, «проявити харак­тер».

А нам же хочеться, щоб дитина на перше наше сло­во залишала іграшки, гру, товаришів і зараз же вико­нувала те, чого вимагаємо ми. Чи завжди маємо ра­цію? І хіба так уже конче потрібно, щоб дитина була покірною та слухняною?

Що ж таке послух? Як він пов'язаний з дисциплі­нованістю, вихованістю, моральною культурою дити­ни? Дехто слова «вихований» і «слухняний» вважа­ють синонімами. Це не зовсім так, хоч послух справед­ливо оцінюється як головний показник вихованості. Йдеться насамперед про усвідомлену поведінку, яка відповідає нормам, прийнятим у суспільстві.

/Files/images/dlya_sayta/0057.jpg

А що ж означає неслухняна дитина? Відповідь, здавалося б, однозначна: це дитина, яка не виконує прохань, вимог дорослого, не підкоряється нормам і правилам поведінки. Але ж це невиконання вимог може зумовлюватися зовсім різними причинами: роз­пещеністю дитини, непослідовністю та суперечливіс­тю, неузгодженістю вимог самих дорослих, ігноруванням ними вікових та індивідуальних особливостей ма­лого, його інтересів, бажань тощо.

Отже, бути слухняним означає не просто підкоря­тися волі дорослого, швидше — це вміння поводитися відповідно до загальноприйнятих правил поведінки. Всякий послух має бути усвідомленим. Дитина повин­на розуміти, чого від неї хочуть і чому вона повинна робити саме так, а не інакше.

Таким чином, виховуючи слухняність, ми виробляємо в малюка внутрішні механізми керування собою. Висуваючи вимоги, яким дитина має підкоритися, до­рослий дбає про те, щоб малюк засвоював їх зміст, набував відповідних навичок поведінки. І чим старша дитина, тим більше значення в її поведінці має само­стійність, її власний досвід розв'язання життєвих ко­лізій. Якщо не думати про це, а зводити все до прямо­го підкорення, то неминучі дуже неприємні «наклад­ки». В присутності дорослих, на показ дитина додер­жуватиме правил, а без них ігноруватиме ці правила, порушуватиме їх.

Важливою передумовою формування дисципліно­ваності є справедливість, слушність поставлених ви­мог, їх об'єктивність. Проводжаючи сина чи доньку на прогулянку, мама наказує: не йди з двору, грайся в пісочниці, не виходь на дорогу, будь охайним тощо. Але ось малий вийшов за поріг, і відразу ж побіг не до пісочниці, а на дорогу, де мчать машини, йдуть пі­шоходи. Тут усе цікаво. І гадки немає, що небезпечно, А коли б мама пояснила, що поки малюк гуляє сам, йому краще побути в дворі, а коли вона звільниться, вони разом підуть на вулицю й дивитимуться на ма­шини, синові простіше було б виконати її настанову.

Вимоги, що їх ставимо перед дітьми, мають бути конкретними та обґрунтованими: грайся тихо, бо ма­ма відпочиває; не кидай в кімнаті м'яч, можеш щось розбити; прибирай іграшки і свої речі на визначене місце; не заважай братові, коли він робить уроки. Ну й зрозуміло, що правила, вимоги, які ставляться перед дитиною, обов'язково мають виконуватися і самими дорослими.

Привчаючи дітей усвідомлено виконувати правила, можна давати їм настанови, рекомендації стосовно певних ситуацій: «Наступного разу не забудь відразу вибачитися за свою незграбність», «Коли тато прийде з роботи, не забудь подати йому тапочки, свіжі газе­ти», «Коли до тебе прийдуть друзі, не забудь, що ти гостинний господар, повинен ділитися іграшками» і т.д.

Не слід ігнорувати й просте правило, що вимоги дорослих мають узгоджуватися з віком дитини, тобто не бути ні заниженими, ні завищеними, а оцінка обов'язково має бути об'єктивною. Крім того, вимоги до дитини мають бути обґрунтованими, такими, щоб їх можна було виконати, зрозумілими дитині. А хіба не буває так, що тато (мама) забороняють, не поясню­ючи синові чи доньці причини заборони. Ось приклад. «Можна, я помалюю?» «Ні». «Чому?» «Тому». «Ну чому?» «Я сказала — ні! Значить — ні!» А причи­на ж є. Може, мало часу лишилося до сну, і дитина просто не встигне вже нічого намалювати, а, може, у мами немає часу й вона не зможе допомогти малю­кові іт. д.

Вихованість передбачає засвоєння дітьми різнома­нітних правил, зокрема культурно-гігієнічних, поведін­ки за столом, на вулиці, в громадських місцях, спілку­вання з дорослими і ровесниками тощо. З віком це коло дедалі розширюється, ускладнюється зміст засвою­ваного.

Наприклад, за столом дошкільник має додержува­ти таких правил:

Сидіти прямо, не схилятися низько над тарілкою, не розставляти лікті й не ставити їх на стіл.

Не набивати рот їжею і не розмовляти з повним ротом. Їсти треба тихо.

Не тягнутися через увесь стіл до якоїсь страви, а просити дорослих подати її.

Хліб брати рукою, ламати, а не відкушувати від цілого шматка.

Суп їсти з краю ложки, підносячи її паралельно до рота. Якщо суп дуже гарячий, не дути в тарілку або на ложку, а просто помішати його ложкою.

Цукор у склянці розмішувати тихенько. Після цьо­го ложку покласти на блюдце.

Правильно роблять батьки, які звертаються до до­свіду дитини: «Згадай, як ми з тобою наводили поря­док, і зроби зараз це сам; ти не забув нашої угоди — не брати речі без дозволу?» іт. д.

Не можна розраховувати на саморегуляцію до­шкільника, не озброївши способами її, що відповіда­ють вікові. Формувати їх — батьківська турбота. Ди­тині слід показати, як складати свій одяг, як прибира­ти іграшки, як поводитися з посудом (чашкою, таріл­кою), щоб він не побився, ознайомити її з правилами користування гострими предметами (ножем, ножиця­ми, виделкою) тощо.

Ніколи не кваптеся робити висновок про неслух­няність малюка, тим більше не поспішайте карати йо­го, коли він щось зробив не так. Постарайтеся з'ясува­ти причину негативного вчинку: забув про вимоги, що ставляться перед ним завжди? Зовсім не знав їх? За­хопився грою, якимось заняттям?

Не називайте дитину безсовісною. Совість, як най­вищий суддя, приходить дещо пізніше, коли в люди­ни досить добре розвинуте почуття самоконтролю, самосвідомості.

Дошкільники потребують систематичного навчан­ня, вправляння в свідомому виконанні норм і правил поведінки в товаристві. У своїх вимогах до дітей бать­ки мають бути послідовними. Не можна чергувати вимогливість з потуранням. Якщо ви вводите в життя і сина чи доньки правило (наприклад, акуратно складати одяг перед сном), то виявіть наполегливість, простежте, щоб це робилося постійно, аж поки не стане твердою звичкою.

Дуже важливо помітити й належно оцінити гарний вчинок дитини. Адже вона хоче бути хорошою, старається, і це треба бачити й цінити. Зауваження старай­теся робити делікатно, особливо коли поряд її друзі чи сторонні дорослі. Дитина ніяковіє. Сором'язли­вість — цінна риса. Якщо ж зауваження робляться не­тактовно, в присутності інших, хлопчик чи дівчинка поступово звикають і перестають соромитися. Цього допускати не варто.

Звичайно, послуху можна домогтися погрозами або покаранням, але це погано. Адже не боятися нас, а розуміти повинні наші діти. Отже, не зловживатимемо словами. Краще менше слів, але нехай вони будуть такі, щоб не викликали в дитини сумнівів, щоб вона без вагань приймала наші настанови й поводилася відповідно, визнаючи їхню доцільність.

/Files/images/dlya_sayta/7.gif

«ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я»

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Підготувала: вихователь-методист Даниленко Л.О./Files/images/1_veresnya/UsWCMJgSH6U.jpg

Вимоги сучасності потребують переорієнтації змісту виховання підростаючого покоління, зміщення акцентів на створення умов для поступального, повноцінного, всебічного розвитку особистості. Для того, щоб навчити дітей жити, успішно діяти у світі, самовизначитися у ньому, необхідно сформувати у них, починаючи з дошкільного віку, ціннісне ставлення до себе, свого образу «Я.

Ця парадигма сучасної освіти яскраво відображена в державних документах, а саме: Законах України «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Національній доктрині розвитку освіти»,«Базовому компоненті дошкільної освіти» (нової редакції) та ін.

Сучасними психологами і педагогами вивчаються умови, найбільш сприятливі для цілісного розвитку дитини як особистості, формування її психічного здоров’я (О.Л. Кононко, В.К. Котирло, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Л.Д. Мельник, З.П. Плохій). Проблему фізичного розвитку дітей дошкільного віку досліджують О.Л. Богініч, Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Л.А. Сварковську та ін. У працях І.І. Брехмана, О.Д. Дубогап, Р.З. Поташнюк та ін. значна увага приділяється питанням дотримання підростаючим поколінням здорового способу життя.

Педагогічний процес з формування ціннісного ставлення до власного здоров’я у дітей старшого дошкільного віку передбачає розкриття істотних зв’язків і залежностей, які існують між станом здоров’я людини та її способом життя, рівнем знань про здоров’я, настроєм, стосунками з іншими людьми. Пріоритети в загальній системі роботи мають бути відданінавчально-виховній діяльності. Основне її завдання – розвиток у дітей усвідомлення цінності здоров’я і здорового способу життя, що сприяють становленню активної особистості. Дитина, у якої буде сформоване сприйняття власного здоров’я як особистісної цінності, намагатиметься свідомо коригувати свою поведінку щодо здорового існування. Тобто, буде бережно ставитися до власного здоров’я і здоров’я оточуючих; прагнути до адекватного сприйняття знань і навичок по його охороні, їх втіленню у повсякденне життя.

Для досягнення мети необхідно спрямувати освітній процес на виконання наступних завдань:

Систематизувати знання дітей про:

• фізичну сферу здоров’я (будову тіла, функції органів тіла, засоби збереження здоров’я тощо);

• психічну сферу здоров’я (почуття та емоції, керівництво ними);

• соціальну сферу здоров’я (залежність стану здоров’я від умов життя; правила поведінки в суспільстві; негативний вплив шкідливих звичок на здоров’я тощо).

Сформувати вміння (навички):

• у фізичній сфері здоров’я: самостійно піклуватися про власне здоров’я, орієнтуватися у показниках свого фізичного стану, використовувати знання про функції органів тіла в різних видах діяльності;

• у психічній сфері здоров’я: зосереджуватися на приємних спогадах, використовувати їх для покращання настрою, контролювати негативні емоції;

• у соціальній сфері здоров’я: оцінювати життєві ситуації, прогнозувати результати діяльності, наслідки поведінки, безконфліктно спілкуватися, піклуватися про хворих, з повагою ставитися до здорових.

Розвинути установки до:

• самостійного виконання оздоровчих процедур;

• прояву позитивних емоцій у процесі здоров’я творчої діяльності;

• дотримання здорового способу життя.

Одним із актуальних завдань у практиці роботи дошкільних навчальних закладів є забезпечення кваліфікованої допомоги у наданні дітям знань про основи здоров’я, виробленні навичок збереження, зміцнення і відновлення фізичного, психічного і соціального здоров’я дітей. Важлива місія у цій діяльності належить вихователям дошкільних навчальних закладів. Великий педагог В. Сухомлинський з цього приводу писав: «Я не боюся ще й ще раз повторити: турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили…».

Навчально-виховний процес з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я педагогам доцільно будуватина таких принципах:

науковості (усі відомості, що пропонуються дошкільникам, повинні ґрунтуватися на науковому фактичному матеріалі);

доступності (наукова інформація має бути адаптована до сприймання дітьми дошкільного віку, логічно структурована);

наочності (інформацію, що надається дітям, доцільно супроводжувати демонстрацією наочного матеріалу, проведенням дослідів, прикладами з життя дітей, літературних джерел, використанням художнього образного слова тощо);

системності (нові знання повинні базуватися на загальних знаннях, які вже мають діти, сприяти формуванню в дошкільників уявлень і понять щодо фізичної, психічної та соціальної сфер здоров’я);

урахування індивідуальних особливостей дітей (обов’язково враховувати індивідуальні можливості особистості);

активності особистості (теоретичні знання доцільно закріплювати в практичній діяльності, створивши умови для самостійного пошуку дітьми фактичного матеріалу щодо формування складових здоров’я).

Для формування компетенції дітей у сфері фізичного здоров’я необхідно щоденно планувати і проводити освітню роботу,використовуючи дидактичні ігри, посібники, художні та фольклорні твори, ілюстрації. Створювати умови для самостійного визначення дітьми функцій органів тіла, а саме: проводити досліди, експерименти, пропонувати для виконання проблемні завдання відповідно до теми, що вивчається. Під час виконання вихованцями гігієнічних і загартувальних процедур, у ході сюжетно-рольових ігор „Сім’я”, „Дитячий садок”, „Лікарня”, „Перукарня” закріплювати назви органів тіла і правила догляду за ними. Необхідно спонукати дітей встановлювати зв’язок між станом окремих органів тіла і загальним самопочуттям, робити висновки щодо доцільності дотримання здоров’язберігаючого стилю поведінки.

Кожні два тижні доцільно оновлювати комплекс вправ із коригувальної гімнастики та проводити її з дітьми з метою формування правильної постави, зміцнення стоп, м’язів тіла. Постійно спонукати дошкільників контролювати поставу в однолітків та рідних, пояснювати вплив постави на стан внутрішніх органів людини. У процесі спілкування доводити вихованцям доречність щоденного виконання фізичних вправ і дотримання рухового режиму, розкривати їх роль у розвитку організму дитини. Підтримувати бажання дошкільників організовувати рухливі ігри, придумувати власні загальнорозвивальні вправи. Спонукати слабоактивних дітей включатися в ігри, розваги.

Старших дошкільників слід привчати до самостійного виконання загартувальних процедур (миття рук до ліктів, обтирання тіла вологою рукавичкою, ходіння босоніж тощо),пропонувати виконувати їх з членами родини.

Під час щоденних прогулянок акцентувати увагу дітей на властивостях сонця, повітря і води, які сприяють підтримці здоров’я. Спонукати вихованців робити висновки щодо власних відчуттів після переходу з приміщення на подвір’я.

/Files/images/1_veresnya/721476_html_m53607eb0.jpg

Постійно акцентувати увагу дошкільників на культурі споживання їжі.Давати їм поняття про доцільність дотримання режиму харчування. Пояснювати дітям значення окремих продуктів для зміцнення і збереження власного здоров’я. У старших дошкільників доцільно формувати елементарне уявлення про функціонування системи травлення. Необхідно навчати дітей правилам безпеки життєдіяльності, закріплюючи їхні знання у процесі моделювання життєвих ситуацій здоров’язберігаючого змісту.

Постійно здійснювати медико-педагогічний контроль за станом фізичного здоров’я вихованців. Повідомляти батьків про результати обстеження дітей.

Для формування компетенції дітей у сфері психічного здоров’я необхідно створити в групі атмосферу шанобливого ставлення до людини, яка вміє підтримувати на належному рівні власне здоров’я, а також піклується про здоров’я інших людей. Середовище, у якому перебувають діти, бажано максимально наблизити до домашньої обстановки. Проводити різноманітні заходи, що сприяють збереженню психічного здоров’я дошкільників. Організувати в групі куточок релаксації, домашньої іграшки тощо. Необхідно надавати дітям знання про емоції людини,розвивати вміння контролювати власні негативні емоції, у повсякденному житті закріплювати правила ввічливої поведінки. Доцільно акцентувати увагу дітей на недопустимості некоректного ставлення до оточуючих. У процесі спілкування розвивати у вихованців здатність розрізняти почуття людей і відповідно на них реагувати. У ході сюжетно-рольових ігор„Сім’я”, „Дитячий садок”, „Поліклініка”, „Лікарня”, „Театр”моделювати життєві ситуації різної емоційної спрямованості.

Вихователь має з повагою ставитися до ініціатив, ідей, побажань дошкільників з питань формування знань про здоров’я, включати їхні пропозиції в подальшу навчально-виховну роботу. Дітей старшого дошкільного віку можна навчати з терпимістю ставитися до однолітків, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між поведінкою, стосунками з однолітками і станом здоров’я. Спонукати вихованців аналізувати конфлікти, що виникають, з метою подальшого їх запобігання. Педагог не повинен залишати поза увагою жодної з проблем, що виникають у дітей і вирішувати їх в індивідуальному порядку, доброзичливо і спокійно.

У роботі з дітьми із заниженою самооцінкою допомагати виділятивласні сильні якості, формувати позитивне ставлення до себе.Доцільно у повсякденну діяльність включати бесіди “Що тобі подобається в собі?», колективні завдання: зробити «ланцюжки вмінь», психогімнастику, проводити ігри та застосовувати метод Ш. Амонашвілі «відповідь на вушко» тощо. Також використовувати у роботі зі старшими дошкільниками комплекс психогігієнічних ігор, вправ, наприклад, «Назви своє ім’я» (вчити представляти себе колективу, називати своє ім’я), «Лагідні слова» (виховувати доброзичливе ставлення до людей), «Як пройшов сьогодні день?» (формувати вміння аналізувати події, робити висновки).

Для формування компетенції дітей у сфері соціального здоров’я необхідно пояснювати їм, що дотримуючись здорового способу життя, вони зможуть краще пристосуватися до умов навколишньої дійсності, легше навчатимуться у школі, сприймати нову інформацію, радіти спілкуванню з однолітками і дорослими. Вихователь має надавати дошкільникам можливість за власним бажанням повторювати, моделювати, аналізувати з товаришами ситуації, які сприяють формуванню соціального здоров’я. Бажано розробити ситуації за темами: «Етикет у житті людини», «Я, сім’я і всі люди» «Я і мої друзі» тощо.

Для збагачення досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків, доцільно впроваджувати види діяльності, які потребують співпраці вихованців. Це сприятиме розвитку в дітей уміння надати допомогу, діяти, не заважаючи іншим, тактовно вказувати на недоліки, аналізувати власні дії та їх наслідки. Вихователям, у свою чергу, необхідно постійно демонструвати бажану поведінку. Дошкільники мають бачити, що педагог їх поважає, співпрацює з ними, шукає взаємоприйнятних рішень, висловлює емоції за допомогою слів. Така модель поведінки дорослого сприяє утворенню в групі атмосфери дружби та взаємодопомоги, а діти починають наслідувати поведінку вихователя. Доречно також моделювати разом із дітьми проблемні ситуації, що стосуються формування соціального здоров’я. Роль дитини з негативною поведінкою інколи може взяти на себе вихователь. Таким чином педагог допоможе дітям зрозуміти недопустимість подібної поведінки.

Під час самостійної художньої діяльності бажано пропонувати дітям складати казки і створювати малюнки про те, що допомагає бути здоровим, про чуйність і байдужість, про звички, які зберігають, і які руйнують здоров’я, про дружбу тощо. Малюнки дітей доцільно присвячувати таким темам: «Мій лікар», «Улюблений куточок природи», «Я і моя сім’я», «Моє рідне місто», «Свято в нашій сім’ї» тощо.

Проводити роботу з формування в дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я необхідно у тісній співпраці з батьками.Запрошувати їх до участі в просвітницьких і оздоровчих заходах, що проводяться в дошкільному навчальному закладі: батьківських зборах, дискусіях, консультаціях, бесідах, практичних заняттях; Днях здоров’я, Днях відкритих дверей, туристичних походах, спортивних розвагах тощо.

Вищезазначені методичні рекомендації спрямовані на корекцію діяльності педагогів у процесі організації навчально-виховного процесу дошкільного навчального закладу в контексті формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я. Дослідженнями підтверджено, що результативність роботи проявляється у зміні поведінки вихованців. Вона характеризується толерантністю стосовно інших людей, зацікавленістю дошкільників інформацією щодо фізичної, психічної та соціальної сфер здоров’я, позитивним емоційним ставленням до виконання оздоровчих процедур, сформованим умінням мотивувати власні дії, спрямовані на оздоровлення організму, і бажанням їх виконувати, прагненням дотримуватися здоров’язберігаючої поведінки. Все це свідчить про доцільність проведення цілеспрямованої роботи з формування в дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, починаючи з дошкільного віку.

/Files/images/1_veresnya/123456.jpg

«ВІДОМІ ПЕДАГОГИ ПРО РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ»

ПЕДАГОГАМ НА ЗАМІТКУ

Підготувала: вихователь-методист Даниленко Л.О.

/Files/images/1_veresnya/4145ff390a85.png

Одним із найважливіших завдань дошкільного закладу в умовах національного відродження України постає проблема виховання всебічно розвиненої особистості. У цьому контексті важливого значення набуває проблема створення розвивального середовища для дітей раннього віку.

Теоретичні основи створення розвивального ссрдовища для дітей раннього віку базуються на ідеях Б.Ананьсва, Л.Божович, Л.Внготського, Т.Гаврилової. С.Горбенко, Я.А.Коменського. Ж.Ж.Руссо,С.Русової, Г.Песталоцці, С.Рубінштейна, В.Сухомлинського, С.Лкобсон та ін.

Процес створення розвивального середовища найменш підлягає безпосередньому регулюванню і разом з тим найбільш чутливо реагує на загальний стан речей у суспільстві, якнайтісніше пов’язаний з традиціями даного суспільства і реальними перспективами його подальшого розвитку.

Розвивальне предметне середовище – це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розвиток дітей; це система матеріальних об’єктів їхньої діяльності. Створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального предметно – ігрового середовища та забезпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей – провідний засіб реалізації завдань сучасного реформування освіти. Адже правильно організоване розвивальне середовище сприяє соціалізації дитини, впливає на всі аспекти її розвитку.

Незаповнене і безбарвне предметно – ігрове середовище справляє на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично обновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впиває на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

У всіх гуманістичних теоріях та практиках дошкільного виховання минулих часів, як і сьогодні, проблемі створення предметно – ігрового середовища надавалося першочергове значення.

Кожна історична епоха висуває свої критерії розвитку особистості дитини,що свідчить про невичерпну і вічну багатоаспектність проблеми створення розвивального середовища для дітей раннього віку, об»єктивізацію постійної потреби її дослідження.

«Без відповідного середовища немає конструктивної діяльності дитини, - писала М.Монтессорі. – Оточення дитини – це не просто поєднання предметів для ігор або якогось їх застосування, оточення мусить мати цілісну форму (образ) і орієнтуватись на цілісне сприйняття дитини, а не на суму його можливостей».

Вчення Марії Монтессорі, видатного італійського науковця,базується на принципі природної доцільності розвитку закладених у дитині життєвих сил і творчих здібностей. Дитині не потрібне дороге середовище. Навпаки, в ньому має бути «визначена (окреслена) незавершеність, але не безформність».

Особливе місце у предметно ігровому середовищі відводитьсядидактичним, розвивальним матеріалам, які використовуються цілеспрямовано та спонукають до роздумів.

У Монтессорі матеріали своєю структурою та логічною послідовністю сприяють сенсорному розвитку. Сенсорний розвиток дитини, з одного боку забезпечує отримання уявлень про довкілля, а з другого боку – закладає підмурівок загального розумового розвитку. Матеріали М.Монтессорі – це ключ, що дозволяє дитині потрапити до світу сучасної культури та цивілізації, зрозуміти природу становлення своєї самостійності, своєрідної незалежності від дорослого, а відтак сприяє розвиткові почуття гідності та самоцінності.

Німецький вчений Р.Штайнер, засновник Вальдорфської педагогіки, має дещо інший погляд на зміст та функції предметного середовища, яке вчений називає «фізичним середовищем». Штайнер виступає проти готових іграшок – «продуманих та сфабрикованих інтелектуальною цивілізацією». В дитячих садках вальдорфської школи вихователі виготовляють іграшки власноруч – це шиті або плетені з ниток ляльки і тварини здебільше без намальованих «облич». Такі іграшки не нав’язують дитині готового образу, а дозволяють творити його під час гри. Вважається, що м’які іграшки з ситцю та вовни заспокоюють дитину, тоді як жорсткі, пластмасові породжують напруженість. Так само для будівельних ігор вальдорфці пропонують дошкільнятам дерев’яні дощечки, палички, а не кубики правильної форми чи конструктори з готових блоків. Посуд для ляльок виготовляється з природного матеріалу – дерева або глини.

Французький педагог С.Френе також вважає довкілля дитини важливою умовою ефективної підготовки її до майбутнього самостійного життя. Цілком сучасно звучать слова про те, що навколишнє середовище мас бути організоване так, аби спонукати дитину до виконання активних дій відповідно до її життєвого ритму, фізичних та психічних можливостей.

І нині в Західній Європі активно здійснюється пошук створення такого середовища, в якому передбачалися б особливості та перспективи розвитку дітей, їх диференційовані потреби.

Східна модель гуманістичного виховання є максимально орієнтованою на ранній вік. Досвід японських педагогів впевнює у глибокій доцільності вже з раннього віку естетичного розвитку особистості дитини. Милування природою-один з найкращих елементів японської системи виховання дітей раннього віку-розвиває в дітях надзвичайну естетичну чутливість до найменших проявів виразності у навколишньому світі.

Цікаву концепцію розвивального середовища розробила група московських авторів (Л.Кузьмичев, А.Грашин, Л.Чайнова, Т.Кашкина, Л.Парамонова, С.Новоселова), запропонувавши комплексний підхід до організації розвивального предметного – ігрового середовища. Враховуючи різноманітність процесів, які відбуваються у розвивальному середовищі, їх можна виділити в окремі специфічні простори, що переплітаються та взаємодіють один з одним, складаючи одне ціле. Зокрема, структура середовища інтелектуального розвитку і творчості складається із ігрових кімнат для кожної вікової групи, спеціалізованих приміщень для реалізації різних видів творчої діяльності (дизайн – студія, танцклас, студія образотворчого мистецтва, театральна студія, музична зала тощо) та універсальної (для всіх вікових груп)ігрової зони.

Вітчизняна педагогіка зробила вагомий внесок в осмислення важливості і необхідності створення розвивального середовища для дітей раннього віку. Зокрема С. Русова, яскраво висвітлила беззаперечний вплив суспільного, мовного оточення, пізнавальної сфери мистецтва та природи на розвиток дітей раннього віку. А.С.Макаренко підкреслював значення ігор у розвитку соціально спрямованої, моральної особистості.

Зміст розвивального предметного середовища має задовольняти всі потреби щодо розвитку дитини та становлення її творчих здібностей.

Психолого-педагогічну концепцію ампліфікації (збагачення розвитку)розробив академік О.В. Запорожець. Суть концепції ампліфікації полягає в тому, що оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей дитини створюються не форсованим навчанням, а максимальним збагаченням змісту форм дитячої діяльності через спілкування малят між собою та з дорослими.

Створити таке предметно – ігрове середовище можливо за умови дотримання таких вимог:

предметно – ігрове середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їх функціональним можливостям з незначним перевищенням ступеня складності;

предметно – ігрове середовище має бути динамічне, варіативне, різноманітне. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;

ігровий простір повинен сприяти орієнтовно – пізнавальній діяльності, що забезпечує засвоєння нових знань, формування розумових дій, розвиток провідних психічних процесів дитини;

не можна забувати про значення форм і кольору – саме вони надають виразності об’єктам та подіям і завдяки зіставленню допомагають дитині отримати достовірні знання про довкілля. Всі ігрові предмети мають бути якісні, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення. Забороняється використання предметів з розмитими контурами, пропорціями, перекошеними кутами, погано підігнаними з’єднаннями, адже все те впливає на розвиток окоміру, не сприяє вдосконаленню точності рухів. Зовнішній вигляд іграшки (її конструкція, колір, форма, фактура) має спонукати дитину до гри ;

необхідно включати у предметно-ігрове середовище національні, етнокультурні особливості, аби маля творчо прилучалося до духовних цінностей народу, вчилося любові до рідної землі.

/Files/images/1_veresnya/7018.gif

«РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ КАЗОК І СЕНДПЛЕЯ»

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Підготувала: завідувач ДНЗ Горобець Л.О.

/Files/images/1_veresnya/boy_filling_sand_bucket_hg_clr.gif

Перетворення, що відбуваються в суспільстві, породжують в освіті нові вимоги до підготовки дітей до школи. Одним з них є розвиток художньо-творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку.

Художньо-творчі здібності є одним з компонентів загальної структури особистості. Розвиток їх сприяє розвитку особистості дитини в цілому. Як стверджують видатні психологи Л. С. Виготський, Л. А. Венгер, Б. М. Теплов, Д. Б. Ельконін та ін., основою художньо-творчих здібностей є загальні здібності. Якщо дитина вміє аналізувати, порівнювати, спостерігати, розмірковувати, узагальнювати, то у неї, як правило, виявляється високий рівень інтелекту.

Відомий американський педагог С. Куломзіна зазначає, що пісочниця не тільки розвиває творчий потенціал дитини, активізує просторову уяву, образно-логічне мислення, тренує дрібну моторику руки, але ненав’язливо, поволі налаштовує дітей на осягнення моральних істин добра і зла, будує гармонійний образ світу.

В наш час батьки через надмірну зайнятість, на жаль, дозволяють дітям забагато часу проводити перед телевізором та комп’ютером, що негативно позначається на психічному та фізичному здоров’ї малюків. Це спонукає психологів та педагогів шукати нові форми роботи. Такою інновацією стала технологія сендплей – гра з піском.

Пісок – найулюбленішій матеріал для ігор і занять дітей. Перші іграшки, які батьки купують своїй дитині – це відерце, совок та формочки. Перші контакти малюків один із одним відбуваються в пісочниці.Практика показує, що пісок є чудовим засобом для розвитку та саморозвитку дітей, а гра з ним позитивно впливає на їхній емоційний стан.

Завдяки чарівним властивостям піску раптом оживають казки, дитина стає безпосереднім учасником і режисером власних творів, а потім бачить результат власної творчості.

Ігри з піском спрямовані на:

Сенсорний розвиток (розвиток сприйняття: кольору, форми, величини).

Розвиток мовлення (формування мовного висловлювання, підготовка органів мови і слуху дитини до сприйняття правильного звуку і правильної артикуляції).

Розвиток мислення, уваги, пам’яті, уяви.

Розвиток дрібної моторики.

Естетичне виховання.

Розвиток емоційної сфери.

Розвиток творчих здібностей.

Соціальний розвиток (навички спілкування).

Пісочна анімація дозволяє перетворити гру дитини в захоплюючий процес, відкрити власні можливості. Гра з піском дарує дитині незабутні хвилини польоту фантазії та уяви, розвиває дрібну моторику, посидючість, пам’ять, образне і послідовне мислення, розкриває творчий потенціал дитини.

Пісок «заземлює» негативну психічну енергію. Ігри піднімають настрій у дітей, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. Діти стають більш впевненими й здатними долати життєві труднощі, навчаються розуміти себе й інших. У них формуються навички позитивної комунікації, розвивається тактильна чутливість і дрібна моторика рук.

Організація ігор з піском потребує створення спеціального просторового середовища.

Для роботи з піском у дитячому закладі необхідно:

пісочниця розміром 50*70 см, висота борту 8 см. Даний розмір відповідає оптимальному полю зорового сприйняття, що дозволяє дитині охопити пісочницю поглядом цілком. Всередині поверхня ящику пофарбована в блакитний колір: дно символізує воду, борта – небо.

чистій пісок займає меншу частину ящику, може бути вологим або сухим. Він створює символічну лінію горизонту.

набор мініатюрних фігурок: домашні та дикі тварини, комахи, птахи, люди, дерева, будинки, скарби и т.д. Це неповний перелік, доповнювати його можливо по необхідності.

Перше заняття можливо почати з бесіди про відчуття: «Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я рухаю руками, то мої пальчики й долоні відчувають кожну піщинку». Розташувавши дітей біля пісочниці, запропонувати їм руками доторкнутися до піску: «Що ви відчуваєте, торкаючись піску?» Ця вправа стабілізує емоційний стан психіки дитини. Потім обирається напрям роботи в рамках пісочної терапії.

Досвід показує, що діти більше люблять ігри-казки. Головне, щоб вони були захоплюючими і близькими дітям. Основним принципом роботи є те, що вони безпосередньо, повно проживають процес, є справжніми героями тієї чи іншої казки. Ігри сприяють розвитку ініціативності, незалежності в спілкуванні, розвитку комунікативних навичок та емоційної сфери. У дітей формуються вміння справедливо розв’язувати конфліктні ситуації, налагоджувати товариські стосунки.

Граючись із піском, діти краще розуміють свої бажання, реально бачать вихід зі складної ситуації, творчо змінюють негативну ситуацію чи стан. Гра-казка допомагає формувати в дітей навички культури спілкування: вміння без крику і сварок миритися між собою; поступатися й чекати, коли треба, ділитися тим, що потрібно самому і спокійно розмовляти, не порушуючи гри недоречними втручаннями.

Інструкція психолога може бути вільною: «Ви – чарівники. Ви можете створити в пісочниці все, що захочете. Побудуйте власну країну. Кожен із вас може вибрати фігурки і дібрати до них будівлі, каміння, рослини, тварин, які житимуть у вашій країні».

Після закінчення створення композиції, кожен розповідає про свою країну, про її мешканців. Для психолога важливо простежити за тим, як діти проявляють себе у грі та контакті одне з одним. В пісочних іграх діти отримують досвід самостійного вирішення конфліктів, спільного подолання труднощів, об’єднаються, вчаться слухати й чути іншого. У них формується емпатія – здатність розуміти і співпереживати ближньому, почуття делікатності, ввічливості, скромності.

Немає нічого доступніше і простіше, ніж ігри з піском, і в той же час ці ігри можуть дати дитині дуже багато. Податливість піску дає кожному можливість відчути себе творцем, програти, «прожити», вирішити індивідуальні проблеми та навчити взаємодії з однолітками.

Пісок складається з найдрібніших піщинок, які символізують індивідуальність людини, а піскова маса – життя у Всесвіті.

Використана література:

1. Дворнікова А. Ігри з піском: розвиваємо творчість дошкільників//Психолог довкілля. – 2010. – №4.

2. Зінкевич-Євстигнєєва Т. Чудеса на песке. Практикум по песочной терапии. – СПБ.: Издат. «Речь», 2007.

/Files/images/1_veresnya/7062.gif

«ПАТРІОТИЗМ ЯК МОРАЛЬНО-ДУХОВНА ЦІННІСТЬ ОСОБИСТОСТІ»

Консультація для педагогів: «ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКА В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ»

Підготувала: вихователь Строкань Л.П.

/Files/images/1_veresnya/578245.jpg

Дитинство – це початковий період формування особистості. В цей період відбувається стрімкий фізичний і психічний розвиток дитини – формування якостей, які творять з неї людину, закладаються основи характеру людини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до самого себе, засвоюються моральні норми поведінки.

Дитинство – це період народження і становлення особистості з фундаментом для розвитку її духовних, етичних, моральних і патріотичних цінностей.

Дошкільний вік є періодом початку становлення базової культури особистості. Згідно з основними положеннями Базового компоненту дошкільного освіти в Україні дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

В дошкільному дитинстві починається процес сходження особистості до цінностей суспільства, і дитина набуває перші життєві орієнтири. Існують психологічні передумови для формування у дітей уявлень про історію та культуру, виховання морально – патріотичних почуттів. Морально-патріотичне виховання є одним з найважливіших елементів суспільної свідомості, саме в цьому основа життєздатності будь-якого суспільства і держави, спадкоємності поколінь.

У базову структуру особистості входять такі компоненти, як ціннісний, моральний, історичний. Ці компоненти можуть служити основою морально-патріотичного виховання дошкільнят. Ціннісний компонент характеризує ціннісну спрямованість особистості. Цінності виступають, як система координат, яка необхідна для того, щоб оцінити себе, інших, висловити своє ставлення, зробити вибір. Необхідно, щоб в основі базової культури дитини закладалися і формувалися ціннісні орієнтири та ціннісне ставлення до сім’ї, до близьких людей, до людини взагалі, до Батьківщини. Моральний компонент виступає, як ядро духовних цінностей і спрямовує людську активність на утвердження самоцінності особистості, рівності людей в їх прагненні до гідного життя.

Частиною історичного компонента є цивільно-патріотична спрямованість, як соціально-моральна категорія. Вона відображає потреби, мотиви, інтереси, установки, пов’язані з цивільно-патріотичної культурою і виступає активною рушійною силою у прагненні до оволодіння, вивченню, збереженню та передачі багатих традицій та історичного минулого України, розвитку інтересу до духовної спадщини, пізнання історії малої Батьківщини, самореалізації та самовдосконалення як громадянина, службовця своїй Вітчизні. Перетворення цінностей культури соціуму в цінності особистості – є процес виховання.

Патріотичні почуття закладаються в процесі життя і буття людини, що знаходиться в рамках конкретного соціокультурного середовища. Люди з моменту народження інстинктивно, природно і непомітно звикають до навколишнього середовища, природи та культури своєї країни, до побуту свого народу.

Система освіти повинна бути покликана забезпечити виховання патріотів Украïни, громадян правової, демократичної, соціальної держави, які поважають права і свободи особи, що володіють високою моральністю і виявляють національну і релігійну терпимість.

Дошкільний вік – найважливіший період становлення особистості, коли закладаються передумови громадянських якостей, розвиваються уявлення дітей про людину, суспільство і культуру.Виховання патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку – одне із завдань морального виховання, що включає в себе виховання любові до близьких людей, до дитячого саду, до рідного мiста та країни вцiлому.

Дошкільний заклад, як початкова ланка системи освіти, зобов’язана вирішувати завдання морально-патріотичного виховання дошкільнят. Базовим етапом формування у дітей любові до Батьківщини є накопичення ними соціального досвіду життя у своєму мiстi, засвоєння прийнятих у ньому норм поведінки, взаємин, залучення до світу його культури. Слід враховувати, що дошкільник сприймає навколишню дійсність емоційно, тому патріотичні почуття у нього проявляються в почутті захоплення. Такі почуття не можуть виникнути після кількох занять. Це результат тривалоï, систематичноï і цілеспрямованоï роботи з дитиною.

Виховання дітей в дитячому саду здійснюється щомиті: на заняттях, заходах, святах, в грі і в побуті. Робота будується таким чином, щоб вона проходила через серце кожного вихованця дитячого садка. Любов маленької дитини-дошкільника до Батьківщини починається з відносини до найближчих людей – батька, матері, дідуся, бабусі, з любові до свого будинку, вулиці, на якій він живе, дитячого садка, мiста.

Таким чином, заклавши фундамент з дитинства, ми можемо сподіватися, що виховали справжнього патріота, який любить свою Батьківщину.

/Files/images/dlya_sayta/i (3).jpg

Кiлькiсть переглядiв: 2593

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.